В житейском море корабль плывёт,
Крутые волны; паденье, взлёт,
А ветры дуют и вкривь и вкось,
Наш верный кормчий Иисус Христос!
В житейском море, во мраке, в зле.
Спасутся те, кто на корабле:
Корабль наш Церковь- всей жизни ось!
Наставник добрый Иисус Христос!
В житейском море мы все грешны,
Молиться Богу всегда должны,
А если сбиться с пути пришлось,
На путь наставит Иисус Христос!
Нам не потребны карты, компас,
Ведь путеводит Сын Божий нас.
Между землёю и небом мост;страже
Путь в Царство Божье Иисус Христос!
В житейском море корабль плывет;
Гнёт мачту ветер и парус рвёт.
Волнами смытым спасенья трос
Подаст с любовью Иисус Христос!
В житейском море в борьбе со злом
Молитва будет тебе веслом,
Настраже сердца твой главный пост;
Надежда наша Иисус Христос!
Молись и кайся, за веру стой!
Создатель будет всегда с тобой.
С Божьей помощью прихожанин Свято-владимирского
Храма Николай Токарь.
Николай Токарь,
Сидней. Австралия.
Родился, рос, жил и работал на Харьковщине.
Служил в армии на Камчатке.
Не имею, не состоял, не привлекался.
Разменял восьмой десяток. В браке состою уже 41 год
Имею дочь и троих внуков.
Живу в Сиднее с 1997г e-mail автора:Niko1938@gmail.com
Прочитано 6410 раз. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
