Різні овочі та фрукти беремо зі столу,
Щедрий урожай зібрати нам Господь дозволив.
Помагав Небесний Батько цілу весну й літо,
Щоб насіння проросло і доспіло жито.
Дав Бог силу нам, здоров'я землю обробити,
Час пройшов і ми, сьогодні, маєм, що спожити.
Із сердечним поклонінням спішимо до Бога,
Бо усе, що нині маєм – це Його заслуга.
Слава Тобі, Добрий Боже, за любов безмірну,
Посилаєш Ти достаток у кожну хатину.
Не дозволиш Своїм дітям тяжко бідувати,
Допоможеш, щоб завжди все потрібне мати.
Дякуєм, Благословенний, за хліб і за воду,
За спокійне, мирне небо, також за свободу.
За родючі, плідні землі, за поля безкраї,
Що Твоя рука небесна нас благословляє.
Ти ніколи не залишиш, не дасиш страждати,
Ти послав Святого Духа нам допомагати.
Дякуєм за Твоє Слово, живе та діяльне,
За любов Твою, за віру, за випробування.
Серцем чистим будем завжди Тебе прославляти,
Перед величчю Твоєю коліна схиляти.
До престолу благодаті принесем подяку,
Слава Тобі, Любий Боже, слава Тобі Батьку.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
За житейским кордоном-1,2 - Людмила Солма *)пояснение/дополнение:
Убедительная просьба не ассоциировать с личностью автора,
так как-
данные стихи, публикуемые здесь частично, действительно посвящаются именно тому, кому и посвящаются этим небольшим и весьма житейски-скромным циклом стихов, под общим названием: «В дань, уходящему - от века».
А "оторваться" от "века" - собственной, счастливой когда-то жизни, наверное, особенно тяжко... и это, думается, похоже на обособленность некоего- "лесного кардона"... именно, как грань - между былой наполненностью жизни и её... зрелой горечью... нечаянно-негаданного одиночества.
Потому они и посвящаются тому - кому посвящается, чтобы помнил и знал, что не так уж и одинок в этом огромном мире, хоть и остался один, что его старые друзья по-прежнему помнят, и уважая - искренне любят...
