...Він здавався непоказним, коли тільки з'явився у великій політиці. Невиразно говорив, непомітно одягався і уникав спілкування з журналістами. Але влада змінює людей. І колишньої невпевненості тепер як не бувало. Відтепер всі важливі рішення в країні приймає він і тільки він. У нього є покірний парламент, в якому, щоправда, поки ще йдуть дискусії. Йому не потрібно багато часу, щоб ввести цензуру в ЗМІ, підпорядкувавши президентської адміністрації найбільш рейтингові телеканали. Його самі найлютіші вороги вже були посажены за ґрати, але на всяк випадок проти них продовжують відкривати нові кримінальні справи. Опозиція в його країні слабка і ні на що не здатна. Тому він її просто не помічає. Якщо ж його опоненти раптом вирішують зробити що-то помітне, він посилає до них вдячних глядачів з гумовими палицями і в шоломах.
Він звик до публічністю і більше не уникає прес-конференцій, на яких не лізе за словом в кишеню. А ось від деяких своїх старих звичок відмовився. Наприклад, тепер він не любить бувати на публіці разом зі своєю дружиною Людмилою. Вона більше не супроводжує його навіть у тих закордонних поїздках, куди по протоколу належить їздити з дружиною. На величезних угіддях він побудував собі справжній палац і живе в ньому без дружини. Ще він не забуває друзів-земляків, намагаючись гідно влаштувати їх у столиці. Він бореться за те, щоб у його країні проходили чемпіонати і олімпіади.
Хіба Віктор Янукович робить що-то не так?
Чому іншим можна, а йому не можна?
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Феноменология смеха - 2 - Михаил Пушкарский Надеюсь, что удалось достичь четкости формулировок, психологической ясности и содержательности.
В комментарии хотелось бы поделиться мыслью, которая пришла автору вдогонку, как бонус за энтузиазм.
\\\"Относительно «интеллектуального» юмора, чудачество может быть смешным лишь через инстинкт и эмоцию игрового поведения.
Но… поскольку в человеческом обществе игровое поведение – это признак цивилизации и культуры, это нормальный и необходимый жизненный (психический) тонус человека, то здесь очень важно отметить, что «игра» (эмоция игрового поведения) всегда обуславливает юмористическое восприятие, каким бы интеллектуальным и тонким оно не было. Разве что, чувство (и сам инстинкт игрового поведения) здесь находится под управлением разума, но при любой возможности явить шутку, игровое поведение растормаживается и наполняет чувство настолько, насколько юмористическая ситуация это позволяет. И это одна из главных причин, без которой объяснение юмористического феномена будет по праву оставлять ощущение неполноты.
Более того, можно добавить, что присущее «вольное чудачество» примитивного игрового поведения здесь «интеллектуализируется» в гротескную импровизацию, но также, в адекватном отношении «игры» и «разума». Например, герой одного фильма возвратился с войны и встретился с товарищем. Они, радуясь друг другу, беседуют и шутят.
– Джек! - спрашивает товарищ – ты где потерял ногу?
- Да вот – тот отвечает – утром проснулся, а её уже нет.
В данном диалоге нет умного, тонкого или искрометного юмора. Но он здесь и не обязателен. Здесь атмосфера радости встречи, где главным является духовное переживание и побочно ненавязчивое игровое поведение. А также, нежелание отвечать на данный вопрос культурно парирует его в юморе. И то, что может восприниматься нелепо и абсурдно при серьёзном отношении, будет адекватно (и даже интересно) при игровом (гротеск - это интеллектуальное чудачество)\\\".
