Радість в Господі — сила моя!
Повнота радості перед Божим Лицем...
Ти радієш, коли до Тебе приходжу я.
Найдорожче — це спілкування з Отцем!
Серцем вдячна, що Всемогутньому Богу
Можу просто сказати: Авва! Таточку! Рідний мій!
Через віру в Ісуса маю радість і вірну дорогу.
Я живу в Царстві Світла, а не в пітьмі.
Дивна радість у тому, що Бог є у кожній миті!
Довіряюсь Йому, коли боляче, холодно, тяжко...
Моє серце, як квіточки в небо відкриті.
Бог дає мені жити, прощати, зростати, любити...
У Батьківських Долонях я щаслива, як райдужна пташка.
Величаю Тебе! Ти Достойний у вічній святості!
Поклоняюсь Тобі... На престолі у Славі Ти сів!
Від Обличчя Твого — повнота радості!
Я в покорі змовкаю... Забракло слів...
18.05.2015р.
Левицька Галина,
Україна
Вірші й прозу писала з дитинства. У вирі життя і турбот моя квітка зів'яла, засохла... В 2003 році я зустріла Ісуса. Я дякую Богові, що Він не раз провів мене долиною смертною і дав нове життя. Дух Святий дає мені натхнення любити, радіти, писати...
Вийшла з друку моя перша книжечка з дитячими християнськими оповіданнями. Українською мовою. Повнокольорова. Замовити можна за тел. 0972665447 Моя сторінка в фейсбуці:
https://www.facebook.com/profile.php?id=100001665337155
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Отболело . - Николай Зимин Потому и грусть моя без срока ,
Без конца была ,
Что судьба моя меня жестоко ,
Подло предала .
Отгрустило сердце , отболело .
Сердце отжило .
Даже если сердце и хотело , -
Больше не могло ...
Поэзия : К Богу - как к Отцу. - Тамара Локшина Мой отец никогда не держал меня на руках, мне не знакома отцовская любовь и ласка, безразличие и укоры были моими постоянными спутниками детства. Для него я всегда была ребенком второго сорта, только потому, что родилась девчонкой (к моим братьям он относился совершенно по-другому). Эту неприязнь я чувствовала всем своим существом. Когда я вышла замуж, он иногда навещал нас и то-ли из чувства вины, то-ли еще по какой-то причине приносил конфеты... мне хотелось прижаться к нему, ведь он был моим отцом, но где-то внутри я отмечала для себя, что по прежнему боюсь его. Во мне был невосполнимый вакуум желания близких взаимоотношений но между нами по прежнему стояла какая-то непреодолимая стена. Я верю, что Бог расплавит его сердце, ведь он страдает от этого не меньше чем я, может быть даже не понимая этого.
Я безмерно благодарна Богу за то, что Он стал моим Отцом и восполнил во мне эту утрату.